Чорнобиль - скорбота пам’яті людської…
Перші ліквідатори наслідків
катастрофи на ЧАЕС
Малахатка Юлія
Андріївна
Ульяницький
Владислав В’ячеславович
Дослідники
рідного краю
ОЗО Яготинська
ЗОШ №1
10 клас
Чорнобильський
вітер по душах мете
Чорнобильський
пил на роки опадає.
Годинник життя
безупинно іде, ...
Лиш пам'ять усе
пам'ятає.
1986
рік – аварія на Чорнобильській АЕС назавжди залишиться в наших серцях вічним
болем. Наслідки аварії страшні. Це мільйони людей, які постраждали від
радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою
«зона відчуження» – це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища.
Зона відчуження – злочинна, мертва зона, яка охоплює 2712 кв. км . Для когось
це можливо і «зона відчуження», а для нас це Батьківщина. Це відірваний від
України і змордований край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. За офіційною статистикою, станом на 1 січня 2016 року в
Україні налічується 1 мільйон 961 тисяч 904 особи, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, серед них: 210 тисяч 247 учасників ліквідації
наслідків аварії на ЧАЕС; 1 мільйон 751 тисяч 657 потерпілих від Чорнобильської
катастрофи, у тому числі 418 тисяч 777 потерпілих дітей. Від наслідків аварії на ЧАЕС померло 200 тисяч людей. Це
не рахуючи тих, хто помер від таких хвороб, як рак, цукровий діабет,
серцеві хвороби, рівень захворюваності на які підвищився у 100 разів. У державі
народилося 14 000 неповноцінних дітей, близько 70% від народження мають ті чи
інші відхилення у здоров'ї. Збільшується
кількість психічних і онкологічних захворювань серед молодого покоління.
Мотиви
кожного конкретного випадку героїзму – річ незбагненна. Попри останні роки
війни, коли стрічалися з ними сотні (а може, тисячі) разів, попри звичні слова
про звитягу й патріотизм – ми не в змозі уявити, що думали ці українці в
той момент, коли віддавали своє життя за життя інших. Ми знаємо одне: саме
слово «герой» прийшло до нас із давніх давен. Так називали смертних, які
власною жертовністю здобули собі безсмертя. І хоч відтоді вже минуло багато
років, виросло два покоління і нові трагедії затьмарили жертвами старі,
згадаємо знову поіменно тих, хто тоді, в 1986-у, першим увійшов у атомне
полум`я, і вже не повернувся. Перший удар аварії ми прийняли на себе – потрібно
було рятувати станцію, бо ядерні блоки РБМК, не призначені для виробітку електроенергії
– вони призначені для виробітку - дейтерію - компоненту водневої бомби. І
коли станція сіла на нуль, вона стала не виробником, а споживачем
електроенергії. І тому нашою задачею № 1 стало надійне забезпечення ЧАЕС
електроенергією. Не дай Бог щоб щось відбулося з лініями 330 кВ чи підстанціями
нашого підприємства, могли б відбутися ще три теплові аварії на тих трьох
енергоблоках, які залишилися. Другим завданням було забезпечити
електроенергією зону і будівництво нових підстанцій, ліній 110 кВ. Бригади підприємств Київенерго і
України по 115 чоловік працювали в Чорнобильському РЕМ по 15 днів вахтовим
методом. Робота була цілодобова, напружена, ризикована. Але ні один енергетик
не покинув робочого місця, не відмовився працювати в зоні. Можна охарактеризувати
цю роботу як героїзм. Хочу відмітити роботу своїх працівників, які без вихідних
та відпусток працювали у перші роки ліквідації аварії. Це і Котляренко Володимир
Григорович, Топонаров Юрій Миколайович, Лопушко Леонід
Миколайович, Дзисько Олег Іванович, Гримут Григорій
Іванович, Карсім Віктор Іванович, Галака Павло
Захарович, Лутаревич Віталій Тимофійович та багато інших. Вічна пам'ять
мертвим та слава живим». Ввечері, коли я пішов із четвертого блоку і зняв свій
одяг, то дуже здивувався — шкіра була коричневого кольору, неначе засмагла, а
обличчя і руки — червоні».
Валерій Ходемчук – старший оператор реакторного цеху
Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС працював із вересня 1973 року. На
момент аварії був у машинному залі. Він став першим, хто загинув. Валерію
Ходемчуку було 35 років. У 2008 році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ
ступеня.
Володимир Шашенок – інженер підприємства
«Смоленскатоменергоналадка». На Чорнобильську АЕС був направлений для участі у
випробуваннях на четвертому енергоблоці. У ніч на 26 квітня 1986 року перебував
у приміщенні, де здійснював контроль параметрів систем і устаткування
енергоблоку. В результаті руйнування будівельних конструкцій під час вибуху він
отримав численні поранення і опіки, від яких помер. Йому було 35 років. У 2008
році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Олександр Лелеченко – заступник начальника
електричного цеху Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС з березня 1975
року. У перші години аварії був викликаний на станцію, де відключив обладнання
електролізної станції четвертого енергоблоку, організував електропостачання
обладнання систем безпеки та систем пожежогасіння. Тим самим запобіг поширенню
вогню на неушкоджені енергоблоки. Помер 7 травня від променевої хвороби в
Київській лікарні. У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України
– Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з
врученням ордена «Золота Зірка».
Володимир Тишура – старший пожежний відділення 6-ї
самостійної воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті. Під час
аварії на ЧАЕС у перші години після вибуху знаходився з боку пошкодженого
активного реактора. Помер 10 травня від променевої хвороби в 6-й Московській
клінічній лікарні. Йому було 27 років. У 1996 році нагороджений відзнакою
Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006 – удостоєний звання
Герой України з врученням ордена «Золота Зірка.
Володимир Правик – начальник варти 2-ї воєнізованої
пожежної частини по охороні Чорнобильської АЕС. Брав участь у гасінні пожежі в
перші години після аварії. Отримав високу дозу опромінення, був відправлений на
лікування в Москву, де і помер в 6-й клінічній лікарні 11 травня від променевої
хвороби. Володимиру Правику було 24 роки. 25 вересня 1986 року удостоєний
звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена Леніна.
Віктор Кібенок – начальник варти 6-ї самостійної
воєнізованої пожежної частини по охороні міста Прип'яті. Прибув на місце аварії
через 12 хвилин після вибуху, о 1 годині 35 хвилин, провів розвідку в
приміщеннях реакторного відділення. Помер 14 травня від променевої хвороби в
6-й Московській клінічній лікарні. На момент смерті Кібенку було лише 23 роки. 25
вересня 1986 року удостоєний звання Герой Радянського Союзу з врученням ордена
Леніна.
Василь Ігнатенко – командир відділення воєнізованої
пожежної частини по охороні міста Прип'яті. Прибувши на місце аварії 26 квітня
о 1 годині 35 хвилин, він разом із підлеглими встановив автодрабину між 3-м і
4-м енергоблоками, далі пожежники проклали робочу рукавну лінію до машинного
залу. Помер 14 травня від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній
лікарні. У 1996 році нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом
«За мужність», у 2006 – удостоєний звання Герой України з врученням ордена
«Золота Зірка».
Микола Ващук – командир відділення воєнізованої пожежної
частини по охороні міста Прип'яті.Прибув на місце аварії 26 квітня о 1 годині
35 хвилин. Був серед тих, хто гасив пожежу у перші години аварії. Помер 14
травня 1986 від променевої хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні. На
момент смерті йому було 27 років.У 2006 році удостоєний звання Герой України з
врученням ордена «Золота Зірка».
Леонід Топтунов – старший інженер реакторного цеху
Чорнобильської АЕС. В трагічну ніч 26 квітня 1986 працював на блочному щиті
управління 4-го енергоблоку. Помер 14 травня 1986 від променевої хвороби в 6-й
Московській клінічній лікарні. Топтунову було 36 років. У 2008 році
нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Микола Титенок – пожежний 6-ї самостійної воєнізованої
пожежної частини по охороні міста Прип'яті.26 квітня 1986 року в 1 годину 35
хвилин, прибувши на місце аварії після вибуху четвертого реактора
Чорнобильської АЕС в складі чергового караулу, приступив до гасіння пожежі. Помер
16 травня в 6-й Московській клінічній лікарні, йому було 24 роки. У 1996 році
нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом «За мужність», у 2006
удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».
Віктор Проскуряков – старший інженер реакторного цеху
Чорнобильської АЕС. З 1982 року працював на Чорнобильській АЕС, де пройшов шлях
від оператора до старшого інженера управління реактором реакторного цеху. У
перші години аварії на четвертому енергоблоці взяв участь у її ліквідації. Він
обстежував обладнання реакторного відділення. Помер 17 травня від променевої хвороби
в 6-й Московській клінічній лікарні. На момент смерті йому був 31 рік. У 2008
році нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Анатолій Шаповалов – старший черговий електромонтер
електричного цеху Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС – із 1978 року.
Працював електромонтером релейного захисту та автоматики, пізніше був
переведений старшим черговим електромонтером електричного цеху. 26 квітня 1986
року в складі 5 зміни електричного цеху разом з іншими робітниками локалізували
аварійну ситуацію на електроприладах станції, тим самим вони не дали пожежі
перекинутися на інші блоки станції. Помер 19 травня 1986 роки від променевої
хвороби в 6-й Московській клінічній лікарні у 46 років. У 2008 році
нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Костянтин Перчук – старший машиніст турбінного обладнання
турбінного цеху Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС з травня 1980 року,
працював черговим слюсарем, потім був переведений машиністом парової турбіни
турбінного цеху. В ніч 26 квітня 1986 року знаходився в машинному залі, де
намагався відсікти один із насосів з перебитою трубою, щоб зупинити витік води
з деаераторів. Помер 20 травня 1986 року від променевої хвороби в 6-й
Московській клінічній лікарні у 34 роки. У 2008 році нагороджений орденом «За
мужність» ІІІ ступеня.
Катерина Іваненко та Клавдія Лузганова – працювали в
позавідомчій охороні. Під час аварії перебували на посту. Їх відправили до
Московській клінічної лікарні, де вони і померли. Катерина Іваненко – 26
травня, а Клавдія Лузганова – 31 липня.
Валерій Перевозченко – начальник зміни
реакторного цеху Чорнобильської АЕС. На Чорнобильській АЕС розпочав працювати з
квітня 1981 року на посаді старшого інженера з експлуатації. У перші хвилини
після вибуху на блоці почав розшукувати підлеглих Ходемчука і Шашенка, з якими
пропав зв'язок. Як досвідчений фізик він зрозумів, що реактор після вибуху
перетворився в ядерний вулкан і водою його не загасити. Про це Перевозченко
доповів начальнику зміни блоку. Помер 13 червня від променевої хвороби в 6-й Московській
клінічній лікарні у 39 років. У 2008 році нагороджений орденом «За мужність»
ІІІ ступеня. Більшість з них померла від променевої хвороби у 6-й клінічні лікарні
Москви в перші місяці після трагедії – в травні-липні 1986 року.
Вшановуємо ліквідаторів аварії
на Чорнобильській АЕС. Дякуємо за мужність і жертовність, за те, що врятували
світ.
|
Але катастрофа озвалась і через
десятиліття. Відповідальність – ось ключове слово, яке
має бути головним у впровадженні будь-яких винаходів чи проєктів. Адже
іншої планети в нас немає. |
Проте, скільки б не пройшло часу,
все одно чорнобильський біль чорною гіркотою осідає в душах українців, Ця трагедія навіки оселилась у людських
серцях. Чорнобильська аварія стала для нас уроком, за який заплачено дорогою
ціною. Чорнобильська трагедія жорстоко нагадує нам про те, що люди ще не зовсім
освоїли могутню енергію атома.
Врятований світ – найкращий
пам'ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам'ятаймо про них і робімо
усе, щоб ніколи у людській історії не повторився Чорнобиль
ЛІТЕРАТУРА
1.Чорнобиль
– біль і скорбота України. – Теофіполь, 2008. – 168 с.
2.Чорнобиль.
Дні випробувань : книга свідчень. – К. : Рад. письменник, 1987. – 470 с
3.Чернобыльский
репортаж : фотоальбом. – М. : Планета, 1988. – 151 с.
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
1.https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2449507-ti-so-persimi-uvijsli-v-
atomne-poluma.html
2.https://www.bbc.com/ukrainian/entertainment/2015/04/150424_chornobul_first_victims_dk
3.http://mpe.kmu.gov.ua/minugol/control/uk/publish/article?art_id=245611828&cat_id=35109
4.http://www.zbarazh-library.com.ua/writen/expert/Chornobil.pdf
ОЧЕВИДЦІ
Омельчук
Володимир Петрович
Омельчук
Ольга Василівна
Коментарі
Дописати коментар