Видатні постаті Яготинщини
ОЗО Яготинська ЗОШ
№1
Яготинська загальноосвітня школа
І-ІІІст.№1
«Київщина – мій заповітний край»
районна конференція юних краєзнавців
Видатні постаті Яготинщини
2022
Роботу виконала :
Ткаченко Владислав Олександрович
Учень 10 класу
ОЗО Яготинська ЗОШ №1
Керівник : Савенко Світлана Василівна
Вчитель історії та правознавства
ОЗО Яготинська ЗОШ №1
ПЛАН
Вступ.........................................................................................................................
Розділ1. Видатні
постатіЯготинщини
1.1. Художники Яготинського
краю.............................................................................
1.2.Письменники
Яготинщини......................................................................................
1.3. Герої та двічі Герої
Радянського Союзу другої Світової війни та Великої Вітчизняної війни 1939-1945р.р. наші
земляки ..........................................................
1.4.Лікарі та фітотарапевти
краю що над Супоєм......................................................
1.5.Видатний діяч культури м.
Яготин ........................................................................
1.6.Футболіст із Яготинщини
........................................................................................
Розділ 2.
Висновки ..................................................................................................................
Додатки
......................................................................................................................
Література
................................................................................................................
Із
попелища ти вставала,
Русь
Київська, в усі віки.
Росою рани промивала,
І вічністю пливли роки.
Тут Яготин наш сивочолий,
Повитий славою синів,
Стоїть над берегом Супою,
Як пам’ять прадідів, дідів!
Вступ
Україна багата на імена талановитих ентузіастів, що жили
не для себе, а для людей, творили з нічого, лише через бажання і натхнення
звеличити рідну землю, народ , державу.
Наша Яготинська земля зростила не одне покоління . Тому варто пригадати
імена наших земляків, які вирішили сприяти своїми справами свободі та розвитку
України. Вони різняться віком, професіями, життєвим досвідом, проте їх об’єднує
одне: всі вони патріоти своєї справи і держави, які віддано любили і люблять
рідний край, землю з її багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною
піснею, працелюбними, мудрими й талановитими людьми.Тому ,що найбільшим багатством будь-якого краю є людина.
Рідний
край – це саме
миле, найкрасивіше місце
на землі. Тут найкрасивіша природа, найцікавіші казки, найкрасивіші і найдобріші
люди. Тут все своє,таке рідне
і улюблене.
Яготинщина стала колискою і
школою, і широкою дорогою у світ для багатьох історичних постатей ,які
народилися і жили на території де протікає синій Супій ,у зеленому і барвистому
місті Яготин.Благодатна, дарована Богом земля, з родючими чорноземами і
блакитними глибинами озер, славним історичним минулим, перспективним
сьогоденням і крилатим майбутнім. Склалося так, що на Яготинщині творили і
працювали у різні історичні періоди за різними професіями різні за світоглядом
і освітою люди. Вони мали здобутки і надбання на цьому шляху, і тому ми повинні
віддати шану нашій Яготинщині і митцям нашої маленької Батьківщини хоча б тим
щоби пам’ятати про них. Далеко за межами нашого району знають і люблять ,
цінують К.Білокур, М.Малинку, Г.Толкача,Є.Товстуху і багато-багато інших
митців. Яготинщина голубоокий край
річок, озер, ставків, широкополих ланів, край закоханих в рідну землю
трудівників, які ведуть свій родівід з сивої давнини. З Яготинської землі пішли
в світ герої-воїни і трударі, поети, письменники, художники, вчителі , лікарі,
щоб прославити цей куточок землі на увесь світ.Коли читаємо поетичні твори
яготинських поетів та письменників поринаєм у поетичні пошукові струмочки які
течуть ще з юнацьких і дитячих років.З кожним роком на Яготинській землі
зростає нове покоління яке дає свої паростки в освіті, культурі та інших
культурних галузях.Яготинщина завжди славилася своїми людьми, митцями, які
самовіданно захищали країну від ворогів, відбудовували й збагачували її в
мирній праці. І сьогодні самобутність нашого краю виявляється в щирій любові
жителів Яготинщини до рідної матінки-землі, в старанній праці, майстерності, творчості,
вірі в поступове зміцнення молодої демократичної держави, поліпшення добробуту.
Тут на Яготинщині зароджувалися й
міцніли державотворчі традиції українського народу , пробивали собі дорогу й
утверджувалися нові господарські механізми, формувалися морально-етичні засади
нації, гартувалися національні кадри. Це один із регіонів України в якому
сфокусовані найсуттєвіші риси буття нашого народу.
Яготин – одне з тих чарівних містечок на Київщині в
Україні, де тісно переплелися штрихи сьогоднішнього і вчорашнього. Що не камінь
тут – то й історія, що не ім’я – то й характер. Відомою українською художницею Катериною
Білокур ( додаток1)(07.12.1900 –10.06.1961 р. ) славиться Яготинська земля.
Вона народилася в селі Богданівка Яготинського району . Свою творчість
художниця починала з малюнків вугіллям на полотнині, фарбами власного виготовлення на картоні і фанері.
Але найбільше її приваблювали олійні фарби, а пензлі вона робила сама для
кожної фарби окремий. У 1934 році Катря Білокур створює «Берізку» – одну з
трьох картин, що принесли їй всесвітню популярність. Через рік народжуються
«Квіти над тином» – інший прославлений шедевр. У 1940 році в Полтавському
будинку народної творчості відкрилась персональна виставка художниці-самоучки,
що складалася лише з 11 картин. А далі вона знову і знову пише квіти, які не
може не писати, тому що краще за них немає нічого у світі. Квіти писала
художниця завжди живі, з натури, нерідко поєднуючи в одній картині весняні й
осінні – така картина і створювалася, природно, з весни до осені. У 1949 році
вона була прийнята до Спілки художників України, у 1951 році – нагороджена орденом
Знак Пошани, одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України, а пізніше,
1956 року, Народного художника України. Досі її творчість вивчають, про неї
пишуть. Твори Катерини Білокур регулярно експонуються на виставках у Полтаві,
Києві, Москві, в інших містах. До речі, з картини Білокур – «Цар-Колос»,
«Берізка» і «Колгоспне поле» – були включені до експозиції радянського
мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі в 1954 році та їх побачив
ПаблоПікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого
рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!»
Микола Панасович Малинка (додаток 2) (16 лютого 1913, Лісняки — 14 грудня 1993, Яготин) —
український художник. Організатор Яготинської студії самодіяльних художників.
Микола Панасович Малинка народився в сім'ї селянина-бідняка в селі Лісняки,
Яготинської волості, Пирятинського повіту, Полтавської губернії. Малювати почав
з раннього дитинства. Восени 1933 року
поступив до Київського художнього інституту на графічний факультет та закінчує
перший курс.
Коли в 1959 р. у зв'язку з наближенням Шевченківського
ювілею, громадськість м. Яготина та міська влада звернулися з проханням
виліпити бюст Шевченка, він спорудив пам'ятник Кобзарю, який гостював у юнацькі
роки і працював у місцевій садибі в одного з представників найстарішого
князівського роду І хоча за освітою Микола Панасович не був скульптором, йому
все ж без зусиль вдалося виліпити чудовий бюст. 18 жовтня 1959 року погруддя
було урочисто встановлено на постамент, відлитий із залізобетону пам'ятник
стоїть по цей час. Прагнучи відобразити історичні події з життя рідного міста і
краю, М.П. Малинка створив безліч яскравих та самобутніх полотен. Багато часу
та сил він безкорисливо віддає створенню місцевого краєзнавчого історичного
музею, для експозиції якого передає свої роботи, які ілюструють місцеву
історію. Ця історія нерозривно пов'язана з такими відомими особистостями
минулих сторіч, як останній гетьман Лівобережної України К.Г. Розумовський,
міністр народної освіти Росії А.К. Розумовський, його дочка В.А. Розумовська (в
заміжжі - Рєпніна), князь М.Г. Рєпнін-Волконський, прогресивні інтелектуали
того часу Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, Є.Г. Гребінка, А.В. Капніст та інші.
У Яготинській картинній галереї нараховується понад 350
картин з Художнього фонду СРСР, серед яких, багаті місцевим колоритом полотна
Миколи Малинки. Він поклав у свої портретні полотна не тільки стиль
соціалістичного реалізму, але й загальну повагу до людей великої праці та
таланту. Зокрема - Народній художниці Катерині Білокур, Герою Соціалістичної
Праці Петру Роговцю, радянськиму парламентеру О.П. Кузнєцову, невтомній
трудівниці-буряководові Євдокії Паліводі та багатьом іншим. У Сулимівському краєзнавчому музеї ім. двічі
Героя Радянського Союзу А. Г. Кравченка на почесному місці портрет
генерала-полковника, виконаний М. П. Малинкою. Він же — автор відомої картини
«Форсування Десни танками Т-34 у районі Лютежа». Пензлем художника перенесені
на панорамні полотна зображення первісної стоянки доісторичних людей в
археологічному музеї «Добраничівська стоянка» у с. Добраничівка, Яготинського
району.
Микола Панасович був організатором і тривалий час
керівником Яготинської ізостудії самодіяльних художників, автором першого
меморіалу Слави загиблим землякам у роки Великої Вітчизняної Війни, пам'ятної
стели присвяченій подвигу підрозділа лейтенанта Григорія Посітка в 1943 р.,
барельєфу жінки на стелі загиблим працівникам цукрового заводу у м. Яготині,
меморіалу в с. Панфили, герба Яготина, встановленого на трасі Київ-Харків та
багатьох інших історичних скульптурних робіт. M.П. Малинкою написані сотні
полотен, де зображені пейзажі рідного краю, історичні події в ньому, портрети
видатних історичних персонажів. Його роботи знаходяться у приватних колекціях
прихильників живопису зі Швейцарії, Канади, Голландії, Австралії, Америки. У
Канаді дві роботи з його шевченкіани можна знайти в експозиції Музею Т. Г.
Шевченка в м. Торонто. Кілька полотен, включаючи й відомі «Кобзарі»,
виставлялися в 1988 р. у Нью-Йорку (США) — як частина колекції родини
Воскобойник, українських емігрантів зі шт. Пенсільванія; ця колекція постійно
демонструєтся у Пенсільванії (StateCollege, PA). До виходу на пенсію у 1973 р.
працював в живописно-скульптурному комбінаті Київського обласного відділення художнього
фонду УРСР. Рішенням Яготинського міськвиконкому від 11 вересня 1990 М. П.
Малинці присвоєно звання почесного жителя міста Яготина.
Микола Васильович Закревський (1808-1871рр.) – відомий історик, етнограф, художник.До
речі, мало кому відомо, що український Кобзар Тарас Шевченко перебував на
Яготинщині та написав поему «Тризна», записував тут народні пісні, написав
портрет князя М. Рєпніна (у якого він
мешкав) і груповий портрет його онуків, графічний автопортрет 1843 року та
малюнок із серії «Шевченко малює селянський двір». У тому ж 1843 році
Т.Шевченко познайомився з родиною Закревських і став частим гостем у маєтках
братів Платона та Віктора Закревських у селах Березова Рудка та Лемешівка,
відвідував їх у 1845 та 1846 роках, а також намалював портрети Платона, його
дружини Ганни та їхніх дітей. А перебуваючи під слідством у Петербурзі, вже в
1847 році Т. Шевченко напише свій славнозвісний «Садок вишневий коло хати» - на
згадку про своє гостювання у Лемешівці. Сьогодні про перебування Шевченка в Яготині нагадує Музей «Флігель Тараса Шевченка».
Письменник Іван
Кирій.( додаток 3)( 1924 -
1998 ) народився 12 червня 1924 року в с.ПасківщинаЗгурівського району, Вже в
І2-ть, років став юнкором республіканської газети "На зміну", а коли
йому минуло 15 років, усе село здивувалось. Іванко Кирій написав оповідання
" В степу" і нагороджений ІІІ республіканською премією.Після
закінчення Згурівської середньої школи працював у сільській Раді. А вечорами
писав. Одна за одною з’являються його статті в районній газеті. А в 1946 році
його, як талановитого сільського кореспондента, запросили на роботу в редакцію
Згурівської районної газети "Прапор Леніна".
Після воєнні роки були важкі. Іван Іванович пішки міряв
дороги покриті то пилом, то грязюкою. але ніколи не нарікав на свою долю, на
труднощі. Працював і вчився: спочатку в культосвітньому технікумі, потім у
Київському державному університеті їм. Т.Г.Шевченка на факультеті журналістики,
І.І.Кирій захопився роботою з дітьми і почав писати для дітей став дитячим письменником,
друкував свої твори у журналі "Барвінок", а в 1958 р. вийшла його
перша книжка "Ключі до щастя". Слідом за нею з’являється одна за
одною збірки оповідань для дітей "Як ми їздили в Каховку",
"Сигналісти", "Мій друг Кася", "Пташкам літатив
небі", збірки гуморесок "Хитра штука закарлюка" та інші..В 1974
році була видана повість для дітей "П’ята осінь Ці книги знайомлять юне покоління з життям
українського народу в кріпацькій неволі, Перед очима читачів, як живі,
виникають постаті великих народних співців Т Г.Шевченко та І.Я.Франка.Багато
пише І.Кирій про шкільні справи учнів "Ворон", сигналісти",
"Катрусь І Майка", "Мій друг -Вася"Цікава збірка І І.Кирія
"Листок з календаря" це твори про важку, небезпечну, але таку
потрібну роботу міліції повість "Над Дніпром" - розповідає про юних
героїв Великої Вітчизняної війни. Війна забрала в них дитинство, осиротила, але
не зламала В її чорнилі загартувалася їхня дружба, любов до Батьківщини,
ненависть до ворогаЦікаво, що своїх героїв І.І.Кирій не вигадує, а вміє знайти
в житті. Щоб краще проникнутись життям сучасного школяра, мріями дітей, Іван
Іванович часто зустрічається з учнями
У житті І.І.Кирій був оптимістом Свідченням цьому є його
збірка прозових гуморесок "Хитра штука закарлюка чи віршована - "Сто
усмішок", видані редакцією районної газети Яготинські вісті". Після
цього була ще книга "Голодна весна ", в якій письменник розповідає
про трагічні події 1933 року, які він хлоп» ям пережив сам, коли здійснювався
геноцид проти народу України
УІ998 році на 75 році життя не стало людини великої щирої
душі нашого земляка Івана Івановича Кирія.
Іван Григорович Стрічан народився 4 жовтня 1950 року в селі ЧервономуЯготинського
району на Київщині. Біографія його нічим
не виділяється серед однолітків тієї пори: навчався в школі, служба в армії,
знову навчання, цього разу в Київському культурно-освітньому училищі. Мріяв
Іван Стрічан все життя працювати на ниві культури, плекати самодіяльні таланти,
якими так багата, як і героями, рідна Яготинщина. Та, нажаль, не так сталося,
як гадалося. Далася взнаки служба в армії. Стан здоров’я різко погіршувався і,
врешті-решт, довелося Іванові Григоровичу пересісти в інвалідну коляску.
Не кожен фізично здоровий самодіяльний поет може
похвалитися таким творчим доробком, як Іван Стрічан. Не кожен професійний поет
може похвалитися тим, скажімо, що його вірші звучать під склепінням палацу
“Україна” в Києві, що на його вірші кладеться музика і пісня тривожить душу,
западає в неї, як заповіт.Першого свого вірша І.Г Стрічан надрукував в газеті
“Зоря комунізму” ще в 1972 році. Це б Місцеві самодіяльні композитори
В.Л.Кучерявий та Г.М.Чепільна слова Івана Стрічана написали кілька пісень, що
за короткий час зуміли завоювати серця численних слухачів далеко за межами
Яготинщини, дякуючи телебаченню та радіо.Вірші поета-автора вимагають
вдумливого читання, певного настрою душі читача, неспішності та зосередженості.
Адже кожен рядок – це маленька палітра, на якій зосереджена гамма кольорів,
тільки треба вгледітись в неї, без поспіху змішати фарби і поетична картина чи
її ескіз, виконаний поетом, доповниться власним кольоровим баченням
читача.Серед його віршів мало звичних нам по творчості інших авторі,
прихильників традиційних методів віршування. Але і ті, які зустрічаєш у І.
Стрічана, – одразу привертають увагу своєю мелодичністю, пульсуючою ритмікою,
тим, що називають пісенністю.Збірка “І почуття найглибша новизна...”– перша
книжка самодіяльного автора. Він йшов до неї майже двадцять п’ять років. До
видання увійшла тільки частина творчого доробку І.Г.Стрічана, але і вона дає
змогу небайдужому читачеві заглибитися у внутрішній світ поета, людини, якій
вдалося попри все знайти своє місце в житті. І нехай життя буде до нього хоч
трохи милосердливішим! До збірки “І
почуттів найглибша новизна...” увійшли вірші “Святиня”, “Розум”, ”Ювелір”,
“Зоря в криниці”, “Сповідь”, “Сонце з Дніпра”, “Дерево роду”, “Полум’я душі”,
“Кохання із поезії життя”, “Ясновидець”, “Зорі над селом”, “Моя ікона”, “Поле
неозоре”, “Пам’ять солдатська”, “Чайка”, “Портрет”, “Велике сонце” та багато
інших.
Іван Михайлович Царинний. Кажуть, що у дійсно великих
поетів немає легкої долі. Не знав й за життя і Іван Михайлович.
Він народився
у Яготині 10 лютого 1952 року, здобув середню освіту,
деякий час працював робітником
у радгоспі , пізніше закінчив Житомирське професійно-технічне училище,
працював у Києві. Та з часом зерно його таланту розірвало шкаралупу буденності і проросло в його не спокійній. Співучій душі.
Відчувши нездоланний
потяг до віршів, наприкінці 80-х закінчує літературні курси при Літінституті
в Москві, і в 1978 році у світ виходить його перша поетична збірка . Вона
й привела молодого тоді поета
до членства у Спілці письменників.
Перш ійого вірші, людяні добрі, милосердні, пройняті гармонією з природою, звучать щиро
й невимушено. Івана Царинного,
далекого віднав'язуваного у тіча сиреалізму,
довго не визнавали у керівних колах . Якщо вчитатися в його філософські строфи, відчувається
на перший погляд ніби незримий зв'язок з Катериною Білокур, всесильний у своїй
любові до рідної природи і трагічний немилосердний прояв долі.
Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке
дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного
господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі ..
Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації.Перша
поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній
поет навчався в школі.У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його
палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира.
Василь Олександрович Точковий (додаток 4) народився 21 серпня 1940 року в селі Капустинці
Яготинського району. Після закінчення 10-річки вступив до Київського
технологічного інституту харчової промисловості. У Яготині працював на
будівництві експериментального заводу, очолював конструкторське бюро заводу
науково-дослідного інституту харчової промисловості. Кандидат технічних наук , старший
науковий співробітник, Василь Олександрович сьогодні – один із ініціаторів
відродження та куратор будівництва Свято-Троїцького собору.До поезії прийшов у
зрілому віці, хоча захоплювався нею ще з юності. Написав такі поезії як
«Яготинський собор», «Над Пирятинським шляхом…», «Ще 100 років у Храм буде
кликати дорога».
Іван
Григорович Бурдак (додаток 5 )
народився 12 серпня 1938 року в Яготинському районі Київської області, українець.
Більше 50 років займається літературною творчістю. Він – член Міжрегіональної
Спілки письменників України, член Міжнародного Співтовариства письменницьких
спілок. Автор 35 книг художньої літератури, серед них прозові твори – роман
«Діти війни», філософсько – художня повість «Сповідь», публіцистично –
політичне ессе «Антидурість», поеми «Балада про ніч у столиці», «Сповідь Марії
батькові Тарасу», «Покаяння», «Вишгород – Русь Київська», «Набат», поетичні
збірники «Кароока чайка», «Люди добрі, покаймося...», «Слово волошкове»,
поетичні збірники для дітей «Мамине сонечко», «Сонячний дивограй», «Рута»,
«Петрові батоги», «Азбука наших друзів від А до Я». У 2010 році вийшло 4 – ьох
томне зібрання його літературних творів. Більше 30 поетичних творів покладені
на музику українськими композиторами.
Іван Григорович – учасник ліквідації наслідків
аварії на ЧАЕС (1986р.). Він – лауреат премії УАН, відзначений Міжнародною
нагородою – Золотою медаллю Платона за видатні досягнення в прогресі
суспільства. Нагороджений Українською Православною Церквою орденами Іллі
Муромця, Агапіта Печерського, Почесною грамотою Київського міського голови за
вагомий особистий внесок у розвиток національної науки, літературну творчість.
Українською академією наук удостоєний відзнаки «За творчі здобутки» І, ІІ ст.
Отримав відзнаку Міжнародного Співтовариства письменницьких спілок «За успіхи у
літературній творчості». Генерал Козацтва, радник Верховного отамана МГО
«Козацтво Запорозьке і Діаспори» по науці. Міжнародною громадською організацією
«Козацтво Запорозьке і Діаспори» удостоєний звання Героя Козацтва, нагороджений
орденами «Гетьмана Петра Сагайдачного», «Козацька Слава» І, ІІ, ІІІ ст.,
«Гетьмана Байди Вишневецького», орденом «Покрова» ІІІ ст. В 1994 – 2004
рр. – очолював Партію духовного, економічного і соціального прогресу України.
Балотувався до Верховної Ради України в 1994, 1998 рр.
Кравченко Андрій Григорович ( додаток 6 ) 1899 - 1963рр.
Ім’я прославленого броньового командарма Андрія Григоровича Кравченка навіки
вписалось літопис Великої Вітчизняної війни, в героїчну Історію радянських
танкових військ. За хоробрість, мужність військову майстерність та беззавітну
службу Радянській державі А.Г.Кравченко одержав 24 подяки від Верховного
Головнокомандуючого. Про його бойовий шлях говорять 26 орденів і медалей. Це
шлях доблесті І слави. Указом
Президії Верховної Ради СРСР від 10січ-ня 1944 року А.Г.Кравченко удостоєний
звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра та визволення Києва.А в
1945 році за успішні бойові дії 6-І танкової армії по розгрому японських
мілітаристів він нагороджений другою медаллю "Золота зірка" А
народився Андрій Григорович Кравченко ЗО листопада 1899 року в с.СулимІвка
Яготинського району . Тут пройшло далеке дитинство і роки юності простого
селянського хлопця, наймита панської економії, червоного воїна часів
громадянської війни.
Двічі герой Радянського Союзу генерал-полковник Андрій
Григорович Кравченко Велику Вітчизняну війну почав на Україні, а закінчив на
Далекому Сході. Спочатку був начальником штабу механізованого корпусу, а в
кінці війни командував танковою армією. А.Коваленко здійснив перехід танків по
дну ріки Десни, здивувавши таким подвигом увесь світ. У 1999р. ми відзначаємо
100-річчя з дня - народження героя.
Серія картин, розташована в великій залі музею,
розповідає про подвиг А.Г.Кравченка, який здійснив неймовірне: вперше в
військовій історії ( як і в світовій практиці) переправив танки по дну річки, і
тим самим наніс ворогу несподіваний і нищівний
удар.
Миха́йло
Заха́рович Бондаре́нко (додаток 7 ) народився в
селі Богданівка Полтавської губернії (нині Яготинський район Київської області)
у селянській родині. Закінчив щколу ФЗО, працював на київському заводі
«Арсенал». В Червоній Армії з 1936. В 1939 році закінчив Качинська військову
авіаційну школу. Учасник радянсько-фінської війни у ході якої здійснив 17
бойових вильотів. Після війни продовжив службу в ВПС Прибалтійського округу.
двічі Герой Радянського Союзу, радянський льотчик-штурмовик Німецько-радянської
війни — народився і похований у селі.
Большак Василь Григорович
(Додаток 8) народився 23 квітня 1922 року в селі Безуглівці на
Полтавщині (тепер Яготинського району Київської області). У 1941 — 1945 р. —
служив у Червоній армії. Учасник радянсько-німецької війни. Служив старшим
військовим фельдшером терапевтичного польового рухомого госпіталю, командиром
санітарного взводу 60-ї армії.Член ВКП (б) з 1943 року.
З 1945 року — кореспондент Київської обласної газети
«Київська правда», слухач курсів газетних працівників при ЦК КП(б)У, завідувач
відділу Ізмаїльської обласної газети «Придунайська правда» (Ізмаїл).У 1953 році
закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України.
У 1953 — 1962 р. — завідувач відділу республіканської
газети «Колгоспне село», відповідальний секретар редакції журналу
«СоветскаяУкраина», заступник редактора, відповідальний редактор журналу ЦК
ЛКСМУ «Дніпро». У 1962 — 1972 р. — головний редактор журналу «Україна».1
вересня 1972 — 10 грудня 1979 р. — голова Державного комітету Ради Міністрів
Української РСР по кінематографії.У 1979 — 1985 р. — головний редактор журналу
«Український театр».На XXV з'їзді Комуністичної партії України обраний членом
Ревізійної комісії Компартії України.
Помер 18 грудня 1988 року у Києві. Похований на Байковому
кладовищі (ділянка № 52).Провідна тема творчості — життя колгоспного села.
Автор книг нарисів, документальних повістей, романів: «На мирній землі»
(1952); «Сила молода» (1957) «Поїдем за Десну» (1959); «Рідні простори
мої» (1959); «Весна-красна» (1959).
Гирич Андрій Іванович ( додаток 9) народився 28 грудня 1918 року в селі (нині районний
центр) Яготин у родині робітників. Українець. Закінчив київське річне училище в
1938. Займався в аероклубі. Пізніше працював помічником капітана пароплаву. У
1939 році призваний до лав Червоної армії. Закінчив Одеську авіаційну школу
льотчиків.У боях німецько-радянської війни з червня 1941 року. Командир
ескадрильї 456-го винищувального авіаційного полку (279-а винищувальна
авіаційна дивізія 5-ї повітряної армії 2-го Українського фронту) майор А. І.
Гирич до вересня 1944 року здійснив 439 бойових вильотів, збив 15 літаків
особисто та 7 у групі.Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 23 лютого 1945
року.
Після закінчення війни продовжив службу у
Військово-повітряних силах СРСР. Очолював авіадивізію.У 1950 році закінчив
Військово-повітряну академію. У 1958 році Військову академію Генштабу. З цього
ж року генерал-майор А. І. Гирич призначений начальником кафедри
Військово-повітряної академії.Жив у смт. Моніно. Помер 11 квітня 1973 року.
Кайдаш Володимир Федорович (додаток 10) (16. 09. 1914, с. Лісники, нині в межах м. Яготин Київ.
обл. – 31. 07. 1972, с. Куянівка – військовик. Герой Радянського Союзу (1945). Учасник 2-ї світ. війни.
Державні та бойові нагороди СРСР. В армії від серпня, на фронті від жовтня
1943. Відзначився 5 грудня 1944 під час форсування Дунаю поблизу Будапешта. Після війни демобілізований. Його
ім’я носить Яготинська ЗОШ І-ІІІ ст..
Академік Євген Степанович Товстуха ( додаток 11) Закінчив Київський медичний інститут у 1959
році. Понад 45 років працює лікарем. Академік Української міжнародної академії
оригінальних ідей. Член національної спілки письменників України. Автор
біографічних творів про українських композиторів; збірок поезій; збірок
оповідань. За останнє десятиріччя вчений опублікував близько двадцяти
фундаментальних праць з української народної медицини, фітоетнології та
фітотерапії. За його участю та сценаріями створено кілька десятків хронікально-
документальних фільмів, теле- та радіопередач, які повертають українській
народній медицині, фітотерапії та фітоетнології світовий престиж глибинної
науки та високої культури тисячоліть. У 1990 році під егідою НДІ фармакології і
токсикології вперше у світовій практиці (офіційно) створений автором
«Фітоцентр» — амбулаторна установа для надання лікувальної та профілактичної
допомоги засобами фітотерапії.Євген Товстуха — не просто ще один із когорти
практикуючих лікарів-фітотерапевтів, не просто, захоплена своєю справою
одержима людина, він — музикант першої руки (і, до речі, батько талановитого
диригента Петра Товстухи та дід молодого, але знаного піаніста Костянтина
Товстухи), фольклорист, знатний маляр. Своїми різнобічними талантами і
заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і науки, справжні
подвижники якої були не тільки добрими практиками, а й філософами, педагогами,
ораторами, майстрами слова і пензля, тобто несли в собі щедру генетичну
обдарованість рідного народу.
Для Євгена Товстухи невіддільні народна пісня, замовляння
і чудодійна сила трави, магія їх чину як для лікаря, травознавця, пісняра і
народознавця зрозуміла на анатомарно — молекулярному рівні, але такою ж мірою
зрозуміла і на рівні далеко вищому — духовному.Цей травознавець високого классу
підняв на ноги тисячі людей, вражених чорнобильською бідою. На його рахунку —
запатентовані офіційною медициною лікарські засоби боротьби з багатьма
хворобами, зокрема й насланими на нас атомним монстром. Його цілющі відвари,
настої, сиропи й мазі повернули радість життя сотням тисяч людей.
Указом Президента
України від 20 травня 1999 року N 542/99 за вагомі досягнення у професійній
діяльності, багаторычну сумлінну працю Товстуху Євгена Степановича, головного
лікаря авторського фітоцентру,нагороджено відзнакою президента України —
орденом «За заслуги» III cтупеня.За значні успіхи у наукових дослідженнях у
галузі народної медицини, літературній творчості, створення
лікувально-профілактичного фіто центру, благодійницьку діяльність та у зв’язку
з 40- річчям лікарської практики оголошена подяка голови Верховної Ради України
(жовтень 1999 рік).Віктор Ющенко нагородив лікаря-фітотерапевта Євгена Товстуху
орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Про це сказано в указі № 806 від 6
жовтня 2009 р. Нагорода надана “за значний особистий внесок у розвиток народної
медицини, багаторічну плідну громадську, літературно-публіцистичну діяльність
та з нагоди75-річчя від дня народження”.
За особистий видатний внесок у прогрес світової
фітоєтнологічної науки Американський біографічний інститут визнав ученого
«Людиною 2000 року», з врученням відповідного диплому.Євген Товстуха ще багато
має дипломів та відзнак, але головна його відзнака, що він повертає рідному
народові і народам Землі ту давню народну мудрість, з якою народу нашому
вертається його сила і світова душа.Орден «За заслуги» ІІІ ступеня за вагомі
досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю. Орден князя
Ярослава Мудрого V ступеня за значний особистий внесок у розвиток народної
медицини, багаторічну плідну громадську, літературно-публіцистичну діяльність
та з нагоди 75-річчя
від дня народження. Літературна премія імені Володимира
Винниченка за 1998 рік. Подяка голови Верховної Ради України за значні успіхи у
наукових дослідженнях у галузі народної медицини, літературній творчості,
створенні лікувально- профілактичного фітоцентру, благодійницьку діяльність та
у зв'язку з 40-річчям лікарської практики.
Толкач Георгій Михайлович ( додаток 12 ) народився 1923 року у сім*ї робітників. Батько Толкач
Михайло Миронович 1902 року народження, мати Толкач Анастасія Іванівна
народилася 1905 році. Георгій Михайлович народився у Згурівці, але все своє
свідоме життя проживає в Яготині. Навчався в Київсько медичному інституті. До
1990 року працював завідуючим хірургічного відділення Яготинської центральної
лікарні. У стінах цього закладу виконав понад 10 тисяч операцій. В минулому
хірург- сьогодні фітотерапевт.
Олександр Непорожній ( додаток 13) – це жива легенда.
народився 6 січня 1921 року в м.Яготині. Закінчивши філологічні
факультети Київського учительського, а згодом - Черкаського педагогічного
інститутів невтомно працював у Яготинській середній школі N3. Це за його
підручником для 10 класу юні покоління оволодівають знаннями з рідної мови та
літератури. У співавторстві з професором І. Семенчуком ще у 1955 році вийшла
хрестоматія для 11 класу «Золотий гомін».Після закінчення Яготинської середньої
школи №3, він вступив на перший курс мовно-літературного факультету Київського
учительського інституту Багатьом з
їхнього покоління війна перекреслила до воєнні мрії – вчитися на інженера,
льотчика, вчителя… Олександр же був із тих дубів, що не згинаються не під якими
вітрами. Закінчив Київський учительський інститут і, вже працюючи в школі,
продовжує заочно навчатися в Черкаському педагогічному інституті, закінчує його
з відзнакою. Молодий, завзятий О.С.Непорожній прийняв завідування піонерським
клубом. А поруч з першим директором і перші керівники гуртків — Дубошій Микола
Наумович, Величко Віра Петрівна, Калійніченко Вадим Федорович, Приймачук Дмитро
Григоровича, бібліотекар — Непорожня Катерина Григорівна.
Уперше і Яготин мав такого вчителя. Колишній директор
Яготинської середньої школи № 3 Д.Н. Дубошій називав Олександра Степановича
Непорожнього вчителем добра і краси.Своїм досвідом роботи він ділився з
колегами, виступаючи майже на кожному районному методичному об’єднанні.
Яготинський край свято береже пам’ять про легендарного педагога і краєзнавця –
Олександра Непорожнього.
.Багато зробив Олександр Степанович значущого, доброго
вічного за що яготинці безмірно вдячні, присвоївши звання "Почесний
громадянин".
Петро Олександрович
Непорожній (додаток 14) народився 13
липня 1910 у м. Яготин, тепер Київська
область, помер 9 липня 1999, Москва, РФ) —
український радянський енергетик, вчений, професор, доктор
технічних наук, член-кореспондент АН СРСР і РАН, міністр енергетики СРСР у 1962–1985. Виховав цілу плеяду висококваліфікованих фахівців і
керівників енергетичною галуззю. Під його керівництвом в
СРСР створена практично вся енергетична галузь. Нагороджений понад 30 урядовими
нагородами, зокрема чотирма орденами
Леніна, удостоєний звання
лауреата Ленінської премії і багатьох інших міжнародних нагород і премій.
Ім’я українського
футболіста Андрія Шевченка ( додаток 15 ) відоме багатьом у світі.
Народився він 29.09.1976 р. у селі ДвірківщинаЯготинського району Київської
області. Протягом своєї спортивної кар’єри виступав за команди «Динамо» Київ
(1994-1999, з 2009-го), «Мілан» Італія (1999-2006, 2008/2009), «Челсі» Лондон,
Англія (2006-2008). Андрій Шевченко –
переможець Ліги чемпіонів (2003), володар Суперкубка УЄФА (2003), чемпіон
України (з 1995 по 1999 роки), чемпіон Італії (2004), володар Кубків: України (1996, 1998), Італії (2003), Англії
(2007), Англійської Ліги (2007), чемпіонів
Співдружності (1996, 1997, 1998), а також чверть фіналіст Чемпіонату світу з
футболу (2006) та володар Суперкубка Англії (2009). Він - володар «Золотого
м’яча» (2004), найкращий бомбардир чемпіонатів: України (1999), Італії (2000,
2004), Ліги чемпіонів (1999, 2006), шість разів визнавався найкращим
футболістом України (1997, 1999-2001, 2004, 2005), володар призу Goldenfoot як
найкращий футболіст планети (2005) та інших нагород.
Останнім часом Андрій Шевченко, крім спорту, активно
займається благодійністю. «Благодійний фонд Андрія Шевченка» (утворений в
травні 2005 р. організував матчі за участю українських та європейських зірок
спорту і шоу-бізнесу: «Від серця до серця» в Мілані, «Подаруємо наші серця
дітям» у Києві. Зібрані кошти були спрямовані на реалізацію благодійних
проектів, надання підтримки дитячим будинкам в Переяслав-Хмельницькому і в
селищі Володарка Київської області.
Ми пишаємося видатними
особистостями нашого краю та мусимо примножувати їх здобутки для процвітання
малої і великої Батьківщини. Висновки
Дослідивши дану тему я зробила висновки, що Яготинська
земля, яка розташована над синім Супоєм це неповторний і чарівний куточок
України. Тут гармонійно поєдналися героїчна славна історія, розкішна природа і
найбагатше багатство – надзвичайно талановиті люди.
Мабуть Всевишній і земля-матінка так відзначила тих, хто
по-справжньому любить дзеркальні плеса Супою, потопаючи у зелені населені пукти
та розлогі родючі поля.
Земля, неповторну красу якої увічинила на своїх полотнах
К.Білокур, і земля, яка дарувала натхнення Т.Г.Шевченку, надихає і наших
сучасників на поетичні рядки , які здатні розтопити заледенілі душі, відігріти
любов’ю зачерствілі від жорстокої політики серця. В ході дослідження я зробила висновок , що
талановитих людей на Яготинщині багато, можна написати тисячі сторінок .
Лунають пісні над Яготинщиною у виконанні наших
уславлених колективів , прикрашають життя своїми роботами народні майстри та
майстрині.
Наша земля пишається своїм минулим, радіє успіхам своїх
нинішніх трударів, з надією дивиться у своє майбутнє, хлібом сіллю вітає своїх
гостей.
Яготинщина ,як яскрава зірка у розмаїтті українських
областей та районів сяє барвистим вінком.
З плином років район змужнів, виросло не одне покоління,
але ми молоде покоління не маємо права забувати видатних людей нашого краю, які
залишили слід після себе нам нащадкам. І тому ми маємо робити усе можливе , щоб
і на далі пропагувати знання про людей нашого району яких знають навіть за
межами нашої держави. Матеріал з даної роботи може використовуватися на уроках
історії, художньої культури та різних гуртках.
ДОДАТКИ
Додаток 1
Катерина Василівна Білокур
Додаток 2
Микола Панасович Малинка-радянський
український художник , живописець
Додаток 3
Іван Кирій «Голодна весна»
Додаток 4
Точковий Василь
Олександрович-Кандидат технічних наук , старший науковий співробітник
Додаток 5
Іван Бурдак-Член
Міжрегіональної спілки письменників України, є автором багатьох літературних
творів.
Додаток 6
Кравченко А.Г-двічі Герой
Радянського Союзу .За хоробрість, мужність військову майстерність та беззавітну
службу Радянській державі А.Г.Кравченко одержав 24 подяки від Верховного
Головнокомандуючого. Про його бойовий шлях говорять 26 орденів і медалей.
Додаток 7
Миха́йло Заха́рович Бондаре́нко-Учасник радянсько-фінської війни
у ході якої здійснив 17 бойових вильотів
Додаток
8
Василь Григорович Большак —
український радянський письменник.
Додаток 9
Гирич Андрій Іванович-. до вересня 1944 року здійснив 439
бойових вильотів, збив 15 літаків особисто та 7 у групі. Звання Героя
Радянського Союзу присвоєно 23 лютого 1945 року.
Додаток 10
Володимир Федорович
Кайдаш-молодший сержант робітничо-селянської Червоної Армії , Герой
Радянського Союзу (1945).
Додаток 11
Євге́н Степа́нович Товсту́ха-український
науковець, лікар-фітотерапевт, письменник.
Додаток 12
Толкач Георгій Михайлович
- працював завідуючим хірургічного відділення Яготинської центральної
лікарні. У стінах цього закладу виконав понад 10 тисяч операцій. В минулому
хірург- сьогодні фітотерапевт.
Додаток 13
Непорожній Олександр Степанович
- діяч культури м. Яготина
Додаток
14
Петро Степанович
Непорожній-діяч культури міста Яготин.
Додаток 15
Андрій Шевченко – переможець Ліги чемпіонів
(2003), володар Суперкубка УЄФА (2003), чемпіон України (з 1995 по 1999 роки),
чемпіон Італії (2004), володар Кубків:
України (1996, 1998), Італії (2003), Англії (2007), Англійської Ліги (2007), чемпіонів
Співдружності (1996, 1997, 1998), а також чверть фіналіст Чемпіонату світу з
футболу (2006) та володар Суперкубка Англії (2009). Він - володар «Золотого
м’яча» (2004), найкращий бомбардир чемпіонатів: України (1999), Італії (2000,
2004), Ліги чемпіонів (1999, 2006), шість разів визнавався найкращим
футболістом України (1997, 1999-2001, 2004, 2005), володар призу Goldenfoot як
найкращий футболіст планети (2005) та інших нагород.
Заслужений майстер спорту
України з 2003 року.
Використана література :
1. Поетичне сузір*я Яготинщини. Альманах №1-2 м.
Яготин.2008 рік. Ст. 8-45
2.Олесь Осінній. «Допоки ми живі». 2014 рік. Типографія
Родак.
3.Золота нива Яготинщини. Іван Левченко. Михайло
Нанінець.2016 рік.
4.Київщинознавство. Навчальний посібник. Київ 2007 рік.
Ст 234. Ст 3-4.
5. Г. Г. Єфіменко. Непорожній Петро Степанович // Енциклопедія
історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій
(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 376. — ISBN 978-966-00-1061-1.
Інтернер-ресурси
6. http://ycilka.net/tvir.php?id=877#ixzz4a0dYElXf
7.
https://uk.wikipedia.org/wiki/
8.
http://yagotin1bbs.ucoz.ua/news/2008
9.
http://kityn.narod.ru/history/a3.html
10. http://law.nau.edu.ua/uk/molod-i-zakon/1234
Коментарі
Дописати коментар